?

Log in

               «Євробачення-2012»: Європейська «Єйфорія» Швеції»!  
В столиці Азербайджану Баку закінчився черговий телевізійний пісенний конкурс Євробачення. Цілком заслужено і впевнено перемогла пісня «Euphoria»у виконанні шведської марокканки-берберки Лорін. Хоча могла трапитися і прикрість…Україна теж була.
              Цьогорічний конкурс визначив фаворитів вже напочатку репетицій у гігантській, розрахованій на 23.000 шлядачів універсальній залі-палаці «Baku Crystal Hall». Глядачі та фахівці однозначно виявилися на боці справжнього і цікавого: шведського та балканського від Лорін зі Швеції та Рони Нішліу з Албанії. До цього можна додати справжнє намисто балканської співочої баладної лірики,замішаної на міцній суміші фольку та різних рокових і попових музичних напрямків.  Журналісти і тусня комікували навколо веселої дрібноти – стьоб-колективу «Бурановскіє бабушкі».Європейські телевізійники стійко намагалися те все у фінал не пропустити і ганебно показали ті «єврібаді» на відборі. Допомогло мало-удмуртський самодіяльний хор ентузіястів доволі легко переміг 24 травня на відборі! На фінальних виступах телевізійникам нікуди було дременути - адже показ фіналу Євробачення 26 травня це своєрідне телевізійне обличчя рівня Європейської спілки мовників (EBU). Саме тому телевізійна режисерська робота була значно точніша і прискіпливіша: з показом практично всіх задуманих командами виконавців та телекомандою акцентів. Особливо це стосувалося телевізійного і сценічного вирішення пісень фаворитів з Албанії, Сербії, і, звичайно ж ,Швеції. Дещиця  перепала і представницям шоу-бізу з Росії. Для прикладу сюжетна лінія під умовною назвою «з пилу з жару» в номері тих же бабусів була підкреслена крупними планами та показом з крану та стадікамів: вставляння чогось там у піч, «розпеченого» вогню, диму з печі, виймання готового чогось там, показ того всього народу і т.п.
               На додачу до телевізійних технологій велетенську залу буквально занурили в тисячі кіловат світла. Причому світло відпрацьовувало не тільки в залі, а і навколо неї на вулиці: стовпи рухомих променів акцентували увагу на споруді. Інші прилади активно висвітлювали  площини стін зали, які заливалися кольорами національних прапорів країни. Змінили телевізійники і спосіб такого показу велетенської зали, використовуючи на фіналі можливості великого крану, розташованого на вулиці поблизу концертної зали. Таким було закінчення традиційних «відеовізитівок» , на видовищних кадрах яких, із мальовничими місцями та краєвидами країни-організатора, ведучі мають змогу познайомити телеглядачів із учасниками і їх піснею. А початок  подібних відеозаставок теж став уже  традиційним – учасники перед виходом на сцену! Досить вдалим рішенням виявилося також розташування сценічного майданчику. Чи не вперше прямокутну площину євровізійної сцени посунули до глядачевої зали і оточили практично з усіх боків уболівальниками. Це дало можливість вперше використати можливості цікавого спеціального пристрою для розміщення телевізійної камери під назвою «спайдеркам»,який на додачу до великих кранів і стадікамів, шулікою літав над виступаючими та глядачами. Дуже ефектно відпрацювало і рішення розмістити конкурсантів після виступів не у напівсекретній зоні поза основної події, а прямо серед глядачевої зали. Для цього пожертвували 3.000-и місць. Тому за фіналом спостерігали «всього лиш» 20.000 глядачів.
              На жаль не знайшов інформації про вартість квитків – можливо використовувався метод «московської олімпіади» з роздачею квитків через «мєст» , «проф» та інші «коми». Тому оцінити комерційний аспект події доволі важко. Хоча організатори навряд чи зможуть повернути витрачені на проведення фінальної частини пісенного конкурсу через розміщення реклами в ефірі громадського телевізійного мовника та з продажу квитків на події. Різні джерела називають різні суми: від 100.000.000$ до 797.000.000 єврів. Одні напевно включають європейські зарплати інші користуються азербайджанськими реаліями.Одне можна сказати точно:  залишиться велична зала! На пам'ять. Але організатори і не збиралися приховувати головне – тоталітарне позитивне іміджеве наповнення проекту Євробачення для керівництва країни. Знайшов повідомлення  катарської телемережі «Al Jazeera» про те,що  влада використала «Євробачення», щоби спробувати «перетворити Баку на міжнародну культурну столицю». До слова - азербайджанські колеги-телевізійники використали наданий ефірний час доволі ефектно. А у співвідношенні «ціна і якість» щодо ефірного часу в європейському прайм-таймі і ефективно! Європа мала змогу побачити чи не всі красивості своєї причепуреної, нагодованої, радісної, танцюючої та щасливої кавказької частини. В своєрідному інтро до шоу взяли участь легендарний представник традиційного музичного жанру «мугам» – Алім Гасімов, гурт "Натік", співак та композитор Емін. На сцені в паузах особливо багато були представлені різні масовані і костюмовані народні танці на різні фольклорні мотиви від Національного ансамблю танцю Азербайджану. Такі велелюдні пострадянські заповнення сцени мають особливо вразити миттєво рахуючих європейців. Принаймі так думають! А ще велична зала, велична сцена, величні екрани, велична манера ТБ-показу. Допомогло це не дуже – саме під час проведення фінальної частини пісенного конкурсу і масової появи красивої відлакованої та відцифрованої відеокартинки з Азербайджану Баку виключили з претендентів на проведення Олімпіади-2020. А європейські навколожурналістські організації навіть конкурс своєрідний оголосили: чи встигне хтось взяти інтерв’ю у опозиціонера. Бажано живого. І до того, як його виловлять на вулиці тисячі поліцейських. Потім вимоги до «конкурсу» були звужені: потрібно було хоч встигнути просто відзняти того героїчного одинака або декількох…
               Декілька вражень від «шумового» супроводження подій навколо Євробачення- близько 1500 акредитованих представників ЗМІ! Телевізійні та пишучі  українські колеги намагалися передавати з Баку доволі збалансовані матеріали. На превеликий жаль, через відсутність посеред  братії музичних критиків, головні меседжі матеріалів крутилися навколо чуток, букмекерів, особистої поведінки тих або інших членів різних делегацій на фуршетах  та посеред важких буднів тусні. Перший національний, який готував «Щоденники» з Баку, також «плавав зверху» – не було аналізу очевидних і вагомих тенденцій: балканської музичної стійкості і відданості, справжніх мистецьких проявів у піснях  скандинавських учасників, аналізу банального англомовного і провального «умцадріца». Вже не кажу про серйозний аналіз виступу представниці від України на конкурсі. Справжнім апофігеєм подібних дрібнотних підходів представників найпотужнішої телекомпанії України на найпотужнішому пісенному конкурсі світового масштабу стало намагання встромити в 25-28 секунд представлення пісні від України прізвища чи не всіх «причетних»: від авторів дизайну трусів до виробника ексклюзивного «супервіночка». Вибачайте, якщо когось не згадав! В тому списку «героїв» цьогорічного Євробачення не вистачало всього лиш одного – прізвищ українських фахівців ТЕЛЕБАЧЕННЯ! Такі підходи стрімко руйнують не дуже густі досягнення на цьому музичному змаганні в останні роки. Приємністю поміченою в телевізійному просторі, яким мене забезпечує мій кабельний оператор, стала відсутність на російських телеканалах, які сидять у мене на кнопці, паралельної з Першим національним трансляції фіналу на територію України. Якщо це тиха, але дуже важлива, перемога керівництва НТКУ- мої вітання. Якщо самовпевненість сусідів у однозначності результату голосування за їх «стьоб» над Європою- так їм і треба!
            Приємно також, що нарешті на численних сторінках різних ЗМІ зустрів систему оцінювання результатів участі України в  Єробаченні не за принципом гордого: «Україна увійшла до двадцятки!Ура!», а за принципом сухого та реального показу уваги до пісні з нашої країни. Таку систему публічно запропонував ще далекого 2003 року. Така система просто і швидко нищить тусовочні підходи до проблем участі українських виконавців у події! 
                Тут настав час перейти до аргументованих цифр. Отже, найбільше балів Україна отримала від Білорусі - 10. По 8 балів виділили  Росія і Молдова, Мальта відвалила цілих 7, Латвія та Грузія по 6, , Македонія, Ірландія, Азербайджан  та  Італія назбирали по 3, Іспанія та  Литва аж по 2, Португалія ,Греція , Норвегія та Естонія розщедрилися на 1 бал кожна. Разом отримали 65 балів та 15 позицію. Не густо… А тепер важлива інформація для керівництва країною а також Національною телекомпанією України. Тим більше, що в репортажі ведучі зі слиною грайливої радості повідомили, що воно (керівництво) користується… Faceвook-ом.!Оскільки прізвища нинішніх діячів поруч з такими словами (а ще ж є Twitter та Yuotube!) викликає тільки  сльози реготу, пропоную їм скористатися менш просунутим способом досягнення результату- китайським калькулятором! Просто тицьнути пальцем у клавіші та підсумувати! Особливо зайнятим можна скористатися послугами секретарок,стенографісток та помічників. Отож нинішнє керівництво євровізійними проектами в стінах НТКУ напрацювало на такі оцінки: Албанія - 0, Чорногорія – 0, Румунія – 0, Австрія – 0, Бельгія – 0, 
 Сан-Маріно – 0, Франція – 0, Великобританія 0, Туреччина – 0, , Боснія і Герцеговина – 0, Болгарія - 0, Швейцарія – 0, Словенія – 0, Кіпр – 0, Хорватія – 0, Словаччина – 0, , Голландія – 0,  Ісландія - 0, Швеція - 0,  Данія – 0, Фінляндія – 0,Сербія – 0, Німеччина- 0, Угорщина- 0, Ізраїль – 0. 25 країн Європи  Україну проігнорували! Для мене найнеприємніше, але,на жаль, зрозуміла – позиція європейських братів-слов’ян. 
              Підсумували? А тепер перемножте те все на фінансові витрати, пов’язані з участю в проекті Євробачення! Прибуток відчули? Задоволення моральне? Чи не дешевше і корисніше для нашої держави буде звільнити декілька кабінетів на Мельникова 42? Терміново! І ще одне- багато разів наголошував на тому,що фінансування різних євровізійних проектів (дитяче,класичне та велике пісенне) повинно  стати для українського керівництва пріоритетною справою. Тільки дуже недолугі не хочуть розуміти того, що це і є активне формування європейського іміджу держави! Адже цю подію дивилися цього року близько 120.000.000 глядачів Європи,Австралії та Нової Зеландії. І вигадувати нічого не потрібно. Хоча можливо тут і криється проблема – жодних тендерів, відкатів і т.п.
              Декілька слів пов’язаних з голосуванням. Керівництво євровізійного сектору Європейської спілки мовників (EBU) нарешті зрозуміло механізми «накручування» телефонного голосування в Європі пострадянськими продюсерами і корені неадекватних перемог останніх років. На превеликий жаль Україна і тут «вставила свої п’ять копійок», активно «просуваючи догори» планку голосування за пісню у виконанні співачки Міки Ньютон. Про це багато писалося на комерційних сторінках і показувалося екранами комерційного телебачення. Певен: цього року Європа отримала б іншого переможця, якби не змінила систему голосування! Керівництво Європейської спілки мовників мовчки і рішуче зробило ставку на інше і, на шастя, перемогло! Маленький крок до цивілізованості зроблено. Хоча, звісно, європейські країни радісно продовжують сусідські забави на голосуванні. Але цього року таку тотальну активність ( в незалежності від рівня пропонованого пісенного матеріалу) продемонстрували лише дрібні учасники процесу. Результати європейського голосування в цифрах:шведська «Euphoria» набрала 372 бали, російський стьоб «Party for everybody»-259,балканська балада «Nije ljubav stvar»від серба Желько Йоксимовича-214. Потужно вирішена вокально та декількошарова музична композиція «When the music dies» виконана господинею конкурсу Сабіною Бабаєвою набрала 150 балів. Албанська композиція «Suus», насичена емоціями та експресією  Рони Нішліу- 146. Взагалі весь пісенний матеріал,представлений цього року глядачеві-а це 42 пісні, можна умовно зкомпонувати в декілька блоків. До першого віднесу спів, базований на рідномовному мелосі- для виконавців це найрідніше, а значить найвідвертіше та найточніше!Мали низку цікавих ліричних балканських балад.Європа їх помітила і оцінила! Другий доволі численний кавалок пісень – англомовні ліричні балади. Третя група – це веселий, динамічний, денсовий, англомовний європоп. Музика на один корпоративний вечір,при чому другу-уже доволі п’яну його половину. Максимальний термін популярності таких композицій – пора року(літо або зима) та подія (єврощось). Окрема і доволі популярна серед європейського люду, але цього року малочисленна, група – стьоб. Цей прапор довірили гордо нести бабусям з Удмуртії. І нарешті зовсім  нечисленна група пісень– назву це «інша» музика. Її представили на сцені в Баку шведка та албанка. Як показують результати європейського голосування маємо позитивні елементи побудови системи зміни інтелектуальної насиченості музичного матеріалу на конкурсі. Невже європейський глядач почав розбиратися в тому, що у виступі на Євробаченні, для прикладу, електроіграшок братів-близнюків з Ірландії, головне не їх уміння стрибати туди-сюди, а статичні і непримітні фігури співаків на сцені. Саме такі, іноді навіть і не відпрацьовані світлом, темні фігурки(як на показі пісні кіпріотської «La La Love») і насичують пісню звуками голосу. А чи не це головне на всеєвропейському пісенному конкурсі? Адже Євробачення це точно не ефір на місцевому фанєрному телевізійному конкурсі під слоганом «Ало, ми шукаємо таланти!».Приємні для автора тенденції. І не помітити їх не маю права!
        Декілька слів про телевізійне та мистецьке вирішення композицій. Творча команда цьогорічного шоу- а це були німецькі фахівці, які працювали торік,  продемонстрували дещо однобоке, хоча і яскраве, візуальне вирішення номерів виконавців, які не запросили у свій номер танцівників: потужний концентрований вертикальний промінь світла, який вихоплював із площини сцени фігурку виконавця. Аскетично і емоційно. Албанський пісенний номер став значно ефектнішим від використання телевізійниками мікшерних переходів показу картинки на його початку(рідкісний режисерський хід в ефірах конкурсу!).  В цьому ж номері було продемонстровано візуальну виграшність прописаних заздалегідь синхронізованих із фонограмою акцентованих світлових «вибухів». Цей прийом доволі вдало використовувався і на інших композиціях. В цілому світлові вирішення доволі точно допомагали передавати внутрішнє світло різних за настроєм та темпом пісень. Допомагали глядачеві порадіти і акцентовані «піропуки» в кодах деяких пісень.  Ще один технологічний прийом активно допомагав підкреслити динаміку  в постатях виконавців - потужні вентиляторні системи під сценою. Отримали «живе» рухливе волосся багатьох чарівних виконавиць – це справляло враження! А виконавиця із Франції Анггун додала ще й літаючі на штучному вітрі в кольорових променях легкі клапті свого вбрання! Ефектно відпрацювали і всі 1300 квадратних метри екранів на підлозі та стінах. На превеликий жаль телевізійниками не були сприйняті цікаві візуальні знахідки у сценографії окремих виконавців: для прикладу вкрай ефектно виглядала спроба використати біле вбрання азербайджанки Сабіни Бабаєвої для проекції відео інсталяцій! Оператори просто обрізували низ кадру а з нею і  інсталяції. Як завжди чомусь пройшли повз увагу телекоманди і ефектні стрибки танцюристів через учасників дійства в номерах французки Анггун та мальтійця Курта Каллейа.
            Щодо музичного насичення конкурсу то відразу кинулося у вічі значне підсилення пісенного матеріалу та майстерності виконання учасників із Франції та Іспанії (Пастора Солер). Повне нерозуміння того,що відбувається, на тлі фантастичної популярності Євробачення у Великій Британії демонструє ВВС. Хоча можливо клин (група поважних російських бабусів) клином (75 літній монстр Енгельберт Хампердінк) намагалися посунути. Не вийшло!Черговий тріскоподібний провал виконавця з Великої Британії! Взагалі у фіналі виступило багато цікавих та вправних вокалістів.На такому тлі  здивувала і провалилася учасниця з Італії Ніна Дзіллі. Тріумфаторка конкурсу італійської пісні в легендарному Сан-Ремо запропонувала спів…англійською! Журналісти на пресовій конференції італійки навіть іронічно запропонували заспівати їй… італійську пісню. Прийшлося пригадувати легендарну уже «Nel Blu Di Pinto Di Blu», відому люду з усіх усюд  як «Volare». Нарід посміявся з того всього і не помітив тої пісні. Цього року виконавці доволі мало використовували у сценографії декораційні елементи: для кіпріотки Іві Адаму побудували підвищення у вигляді храмового жертовника, французка Ангун примусила акробатів тілорухатися на кубах (погляд у бік Пікассо), ну і для української виконавиці притаскали 4 прямокутники відеоекранів. Оскільки при наближенні до таких екранів на середні та крупні плани активно починає «вилазити»  фактура самих світлових елементів і абсолютно зникає картинка- відеоідеї виявилися абсолютно зайвими! Або показуємо екрани або співачку? Європейські телевізійники відверто загубилися в подібній дилемі. В результаті : ні картинки на екранах, ні співачки! А ще й хореографічні потуги були! Десь там – поза кадром… 
              Особлива увага переможному виступу! Лорін у фіналі виступила менш емоційно ніж у відборі. Навіть дозволила собі, вийшовши із пластичної та емоційної тканини малюнку пісні, посміхнутися у відповідь на овацію зали. Вперше в історії живого телевізійного показу пісні на Євробаченні у фіналі творча команда дозволила собі використати такий потужний режисерський засіб впливу на телеглядача, як уповільнення відеозапису на останній красивій хореографічній крапці номеру! Ще одним фактом опосередкованої підвищеної уваги до виступу Лорін є те,що у зв’язку з використанням у її номері штучного снігу, який ефектно падав на оголені плечі, перед наступним номером потібно було терміново прибрати поверхню сцену. Зробити у відведені 30 секунд перед наступним номером було нереально. Тому робилася штучна пауза! У фіналі пригадали і показали першу переможицю пісенного конкурсу Ліс Ассію у на півфіналі нагадали процедуру голосування. На мій погляд саме концентрація на точному телевізійному вирішенні пісні шведами допомогла дуже непростій для розуміння і мистецько складній композиції «Euphoria» перемогти. 
           Це має нарешті стати потужним поштовхом для керівництва Національної телекомпанії! Слід нарешті жорстко сформувати зрозумілу і цілеспрямовану позицію Першого національного у справах вибору пісні, підготовки номеру і представлення України на міжнародному телевізійному рівні. Не маємо і досі публічних та оприлюднених критеріїв визначення найкращих – от і маємо українську оцінку «6» для абсолютного фаворита цього року Лорін! Також нагально потребують підвищення вимоги до формування журі -для прикладу і дотепер невідомо хто формував 50% оцінки України у фіналі та напівфіналі Євробачення-2012! Окрема та болюча тема- журі національних відборів. Терміново потребує також публічної оцінки НТКУ  процедура вирішення і призначення туснею «псевдофаворитів». Національний відбір має стати майданчиком для представлення низки найкращих українських пісень від низки найкращих українських авторів і виконавців. Так як це відбувається в Європі. Там в різних національних відборах беруть участь найкращі. І не стидаються це робити по багато разів!  Розумію, що за нинішнього керівництва євровізійними проектами таке неможливо уявити. Оскільки маємо потужну кризу недовіри всього думаючого у вітчизняному шоу-бізі до певних персонажів, які юрмляться навколо євровізійних проектів в Україні останніми роками. Ситуація мало відрізняється від загальної ситуації в різних сферах діяльності в країні. Давно впевнений також і у тому, що, як це не парадоксально, а українське Євробачення- це лакмусовий папірець ситуації у всьому гуманітарному просторі держави. Напевне через безпрецедентний для гуманітарного простору держави та дуже вагомий  кавалок телевізійної уваги до цього проекту. Настав час для вагомих змін.                                                                             
                                                                                   
 Олександр Зирін
                                                                      український незалежний оглядач

What's really important

The human element of music is what's important. Singing into a microphone and learning to play an instrument and learning to do your craft, that's the most important thing for people to do.
It's not about being perfect, it's not about sounding absolutely correct, it's not about what goes on in a computer. It's about what goes on in here [your heart] and what goes on in here [your head]

Продажи ее альбомов выросли в 37 раз, продажи синглов в 23 раза, все хиты пятилетней давности вернулись в чарты. Не напоминает до боли знакомую ситуацию с королем поп-музыки Майклом Джексоном? Вот... такие результаты являются признаком даже не старения или роста популярности из-за выхода нового альбома, а... смерти.

Только 2 дня назад злорадственный  2-миллионно просмотреный ролик о позорном концерте в Белграде колесил по просторам всемирной паутины.  Теперь с завидной регулярностью компьютерные любители кликают на клипы, интервью, последние новости с места событий, хотя всем и так понятна причина.

Ее кончина вызывает массу вопросов, кажется, что еще в 2006 году она сказала все, что могла, донесла свое послание. А что можно было ожидать со следующего сольника прокуренной, пропитой и нанюханой дивы? Вроде и замена уже поспела в виде новой надежды британского соула – Адель, которая завидные 18 недель находится на вершине хит-парада с последним альбомом. Все как-то предсказанно, но при этом сумбурно, непонятно и очень печально.

Помню, какой трепет во мне вызывала впервые прослушанная запись ее альбома Back to Black, несмотря на то, что я никогда не могла похвастаться пьяными дебошами, наркотическими трапами и реабилитацией, но поднятые темы казались настолько близкими, ее фатастический голос заметной пухлой  афро-американки, мелодии соула, джаза, поп музыки и надрывные тексты – вот отличие от искуственных дамочек, приверженых вечному стилю попсы.

Темный, почти епический, немного депрессивный альбом стал платиновым на своей родине целых 6 раз! Песни с него моментально вознесли певицу в ранг сверхпопулярных исполнителей, равно как и продюсера записи Марка Ронсона, с которым маститые артисты имели за честь сотрудничать. С ним же у Эми на почве ревности или очередного алкогольного рейда, случился конфликт, так и не уложенный по сей день, соответственно оставшийся в памяти самого саунд продюсера.

Понять о чем песни легко, понять как с ними жить и что делать после его прослушивания почти нереально. Призрачный осадок не привносит радости в жизнь, разве что тем меломанам, которые все еще в каждой записи разыскивают бриллиантовый слиток из исполнительского таланта, хорошего саунда и грамотно прописаной аранжировки, собранного и сыгранного профессиональными музыкантами.

Эмоции, то есть основа любой музыки иногда полностью отсутствует – тебя пробирает от голоса, цепляют джазовые мотивы, а потом резко резко режет текст. Вот он успех в самом чистом виде. Смесь стилей, а также скренность – похоже именно тот рецепт славы, который когда-то нащупала Эми, но почти сразу же его пропустила через дно бутылки с крепким напитком, хотя дивиденты со своего маленького шедевра она получала 5 лет по написанию альбома до самой смерти.

Теперь, как почетный член клуба «27», все что остается нам, поклонникам или только унавшим о ее когда-то существовании людям, так это прислушиваться к душещипательного поп-соула и голоса женщины, призванной вечно нам напоминать об обратной стороне шоу-бизнеса и нереализованности всего своего потенциала.

Цените себя больше, чем призрачное удовольствие от заглушения собственных проблем в синтетических веществах и никогда не спешите «back to black»...

P.S.  В одном из основных своих треков, Уайнхаус пела: «I died a hundred times», что стало наверное символом ее жизни, неким эталоном жизни современной соул-дивы (даже у той же Адель были проблемы с алкоголем, но у нее просто хватило смелости сойти с опасного пути), и она так навсегда и останется звездой, чье сияние удерживалось путем скандальных происшествий: зависимость, протест, развод. Стоит ли губить то, что было дано для абсолютно других целей?

Foo Fighters – Wasting Light

Гроза всех самолетных испытателей пытает счастье в 9 студийном альбом под названием «Wasting Light». На этот раз альбом предстает как классика в смеси искусстного рока с не таким далеким временем гранджевой Нирваны, и современным, но при этом довольно зрелым запалом волосатых любителей острых рифов.

Часто рецензии освящают основные песни альбома, подчеркивая неуместные или же наоборот гениально подобранные мелодичность и чувствительность (даже если группа исповедует хард-рокой стиль, что, они не могут считаться после этого людьми?). Но первое впечатление от альбома файтерсов, как в принципе и второе и третье (просто так, для заметки, я слушала эту запись 37 раз подряд, ну и еще раз 15 в перемешку с прошлогодним хитом Аркайд Файер), не оставляет мне вариантов для ссылок на провал.

Так вот, основными песнями альбома, как это принято освящать, являются все. Просто нет какой-то цепочки из главных хитов и так званного «хвоста» - все композиции, как и части симфоний, составляют полную картину. Альбом можно считать тем редким материалом, наполненность которого создает впечатление целостности, в него уже просто нечего вставлять.

Ценители романтичных роковых баллад, чувствительного хардкора и математически выверенных гитарных партий – вот тот малый список почитателей таланта Дейва Грола и его банды. Все они, в дальнейшем, смогут ссылаться на их творение, как азбуку зрелого рок-н-ролла 2000-х годов.

Была бы я журналисткой Rolling Stones, могла бы поставить 5 звезд представленному материалу и занести в список классики, в котором уже покоятся не только труды Гролла, но и альбомы которые порой попадают в список самых-самых. Но помимо моей национальной и журналисткой принадлежности, есть еще причина, по которой я бы не хотела заносить их в перечень именитого журнала – альбом просто обязан стать не очередным, а must have на полке каждого уважающего себя слушателя.

Кроме высокопарных слов и комплиментов, наталкивающих на мысль о том, что даже украинским писакам что-то и кто-то еще платит, хотелось бы подтвердить свои слова неоспоримыми истинами в виде списка песен. Внеочередность и оригинальность Wasting Light лежит в абсолютной несхожести с трендами современной сцены, даже фрик и инди-рока. Среди фриков последние несколько лет бытует мнение, что Леди Гага стала Мессией в мир маленьких монстриков, а инди сцена страдает от наплыва молодежи с огромным колличеством штамповой музыки, так  призванной находиться в списках чартов независимой музыки.

Так вот, в потоке информационного и музыкального изобилия, все же есть место классическому нео. Времена Нирваны прошли, и я согласна с мнением, что Кобейн наверняка бы передумал, если бы знал о будущем своего товарища.

Rope – самый первый сингл, дешевизна клипа к которому обратила на себя внимание. Никакого смыслового наполнения, просто 6 человек хорошо исполняющих свое дело. Но главный вопрос как и что именно они исполняют? Гитары, барабаны, надрывной голос – пройденная и заезженная схема, идеально сработавшая на этом альбоме, равно как и в этой песне.

White Limo – надрывной кор, мощные гитары, видеоряд под 90-е и музыканты-подростки. Теперь уже панк доля альбома, которая берет верх, но все так же мелодична, как и предыдущие треки.

Bridge Burning - просто отрывная, не менее самобытная вещь, как и остальные представители семейства альбомных. Похоже, что ее следует просто прослушать и получить собственное представление о мелодичности и других академических понятиях.

Две песни, которые цепляют меня больше всего (если кого-то в принципе интересует мое мнение) - главный роковый сингл ушедшего года Walk и лирическая, цепляющая за все струны души и мысленно отсылающая к трибьюту Кобейну песня I Should have known. Цепкие вещи, которые не проскакивают в целом потоке, исходящем из лавины музыкальной индустрии, не так часто остаются в нашей памяти. Именно такие песни, как I Should have known заставляют запрограммировать плееры на повторное проигрывание и уединение с собственными мыслями.

Основной посыл рецензии даже не состоит в желании толкнуть понравившийся материал, а скорее упомянуть о "текучести" жизни и необходимости отстраняться от ее потоков для проверки - не совершаем ли мы сейчас ошибки, о которых потом будем упоминать в наших песнях?

И напоследок цитата самого Гроула: 

Didn't hear your warning, Damn my heart gone deaf.